Погляд польського історика на Лубни за часів князя Яреми Вишневецького
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Унікальну публікацію оприлюднив у себе на ресурсі Лубенський краєзнавчий музей імені Гната Стелецького. Науковець Тетяна Сафронова переклала з польської публікацію історика Владислава Томкевича, яка була опублікована в 30-х роках минулого століття, де докладно розповідається про соціальний устрій в Лубнах за часів Яреми Вишневецького у XVII столітті. Офіційна назва країни, до якої на той час належали Лубни, була Річ Посполита Двох Народів – польського й литовського. Можливо, якби вона стала Річчю Посполитою Трьох Народів, де третіми й рівноправними стали б русини, себто українці, це врятувало б Річ Посполиту від розпаду? Першим таку ідею сформулював Ярема Вишневецький. Але не встиг реалізувати. Руська православна шляхта домагалася рівних прав із католицькою. Тому так цікаво дізнатися думку польського історика про тогочасне суспільство, чим жили лубенці й Лубенщина.
Близько 1630 році у 18 поселеннях маєтків Вишневецьких за Дніпром проживало 4619 мешканців. Ця цифра може суттєво відрізнятися від реальної, були не враховані різні слободи, в деяких населених пунктах кількість димарів не рахувалися, а обкладалися єдиним податком. Наведений перелік показує, що єдиними власне містечками були Лубни, Лукомль, Хорол та Пирятин, які мали муніципальні слободи та ремісників. Інші міста були лише в стадії розвитку. Як бачимо православні храми були в Лубнах, Прилуках, Хоролі. Ми маємо певні дані, які дозволяють мати уявлення про склад населення більших міст на прикладі Лубен, про які ми маємо відомості 1623 року. Як відомо до 1626 року тобто до затвердження Куруківського договору, козаки жили також у приватних маєтках. Один з козацьких підрозділів дислокувався у Лубнах. З 1623 року населення міста було поділене на «громаду» і «товариство», представниками першої є Федір Бишовець і 7 бурмістрів в особах: Йосипа Світайла, Сидора Адамовича, Олекси Товкача, Міська Міреунка, Івана Ветязя, Івана Бея і Федора Печеника. «Товариство» представляли «отаман Запорозького війська» Степан Жук і декілька товаришів Федір Пирський, Ян Гендрік, Стас Яблонський. Всі вони перебували під владою лубенського воєводи , яким на той час був Марцін Нагорський.
Коли 1628 року сейм ухвалив подимний перепис, був підготовлений також список маєтку в Задніпрянщині, який дозволяє нам хоч частково мати уявлення про населення Вишневецького Посулля. Найбільшим населеним пунктом є Лубни, яке має 18 ринкових димів, 8 вуличних, 40 приміських та 87 убогих хат, тобто 153 хати та 5 млинових колеса, 2 степових. Серед жителів 1 священник, 1 мірошник, 2 кравці, 4 різники, 4 шевці, 2 ковалі, 2 волинщики і 4 рибалки. Розрахувавши, згідно з прийнятими нормами, що на один дим припадає 7,5 жителів, отримаємо приблизно 1147 жителів у Лубнах.
В 1631 році повернувся з закордону молодий Ярема Вишневецький, і звільнившись від дядькової опіки, почав особисто управляти своїми маєтками, започаткувавши останній і наймаштабніший період колонізації Наддніпрянщини. Період інтенсивного господарювання Яреми фактично починається лише в 1635 році, тому що незабаром після його прибуття спалахує війна.
Куруківський договір 1625 року — угода, укладена коронним польним гетьманом Станіславом Конецпольським і козацькою делегацією на чолі з кошовим отаманом Війська Запорозького Михайлом Дорошенком 27 жовтня (5 листопада) 1625 року в урочищі Ведмежі Лози біля Курукового озера (неподалік сучасного міста Кременчука) під час повстання Марка Жмайла.
Згідно з угодою:козацький реєстр збільшувався з 3 до 6 тисяч і мав бути складений протягом шести тижнів. Вони мали збиратися для допомоги кварцяному війську в разі потреби; підвищувалася річна платня реєстровцям за службу до 60 тисяч злотих (крім додаткової плати старшині); оголошувалася амністія учасникам повстання, за реєстровцями зберігалося право обирати старшого (гетьмана), але його мав затверджувати король чи коронний гетьман Польщі.
Козацькі привілеї були чинними лише на державних (коронних) землях (так званих королівщинах) і не діяли в маєтках та церковних землях, з яких вони мали виселитися протягом 12 тижнів. Козакам заборонялося вступати в зносини з іноземними державами, робити походи у татарські і турецькі володіння. Гетьман Михайло Дорошенко склав присягу на вірність Речі Посполитій й провів демобілізацію козаків. В реєстр попали так звані «статечні», тобто лояльні, заможніші козаки, поза реєстром опинилася козацька «голота» («випищики»), приблизно 40 тисяч чоловік. Вони мали повернутися у попередній стан (селянський чи міщанський), або помиритися з панщиною, проте більшість з них пішла протертим шляхом на Запоріжжя, де Дорошенко розмістив свою залогу з Іваном Кулагою на чолі (1 тисяча чоловік) для боротьби з нереєстровими козаками.
Довідково.
Владислав Томкевич (4 вересня 1899 — 5 серпня 1982) — польський історик, дослідник козаччини. Навчався у Варшавському університеті. Учень О. Галецького (докторант 1928, габілітація 1932) та З. Батовського (історія мистецтва). Студіював також у Парижі (Франція) та Римі (Італія). Із 1932 пов’язаний із Варшавським університетом, одночасно викладав (1932—1939) у Державному інституті театрального мистецтва. Під час гітлерівської окупації брав участь у русі Опору. 1945—1950 — директор Бюро повернення та відшкодувань Головної дирекції музеїв та охорони пам’яток міністерства культури і мистецтва Польщі. Викладав також історію Східної Європи в Інституті історії Варшавського університету. 1952 змушений був перейти до Інституту історії мистецтва того ж університету. 1961—1966 викладав у Військово-політичній академії. 1968—1970 — заступник директора Інституту мистецтва Польської АН. Голова Польського історичного товариства (1947—1949), Товариства шанувальників історії (1950—1953), а також Спілки істориків мистецтва (1952—1958).
Досліджував політичну історію українських земель Речі Посполитої в 17 ст.: «Ograniczenia swobόd kozackich w roku 1638» («Kwartalnik Historyczny», 1930); «Jeremi Wiśniowiecki: 1612—1651», (1933). Представив генезу Гадяцької унії 1659 (див. Гадяцький договір 1658; «Sprawy Narodowościowe», 1937), а також причини її невдачі. Найважливішим проблемам історії України та польсько-українських стосунків присвятив працю «Україна між Сходом і Заходом» («Sprawy Narodowościowe», 1938). Підготував науково-популярний нарис «Kozaczyzna ukrainna» (1939). Займався також польсько-французькими та польсько-шведськими взаєминами 17 ст.; опублікував працю «Rozejm sztumdorfski» («Przegląd Powszechny», 1935/1936) та джерельний додаток до неї «La mission de Claude de Mesmes comte d’Avaux, ambassadeur extraordinaire en Pologne 1634—1636» (видана спільно з К. Пулаським, Париж, 1937). Автор науково популярної біографії «Jerzy Ossoliński» (1938), а також дослідження з життя Яна II Казимира Ваза («Więzień kardynała», 1939, 2-ге вид. — 1957). Після Другої світової війни Томкевич зосередився на проблемах історії культури і мистецтва.
Владислав Томкевич «Ярема Вишневецький», переклад Тетяни Сафронової
Фото – Тетяна Сафронова
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
